Свобода слова чи приниження честі й гідності: особливості захисту прав в Інтернет-просторі

       Років 10-15 тому, цілком можливо, кіберпростір дійсно сприймався як щось ефемерне, віртуальне, яке не має нічого спільного з реальним життям. Але зараз, коли Інтернет став важливою і незамінною частиною всіх процесів у світі, коли інформаційні технології використовують не тільки в приватному житті або наукових цілях, але і в економіці, виробництві, на державному рівні  - не звертати уваги на те, що відбувається в мережі просто неможливо. Крім того, для багатьох користувачів Інтернет став засобом масової інформації номер один, тому що найчастіше новини про те, що відбувається в світі з'являються тут набагато раніше, ніж на ТБ, радіо і, тим більше, в паперовій пресі.

       Віртуальний світ для багатьох людей став імпровізованою трибуною, піднявшись на яку, можна висловити свою думку з приводу хвилюючих проблем, обстановки в країні і світі, дій політиків, або, наприклад, поведінки сусіда, що живе поверхом вище.  При цьому користувачі часто не стримуються в емоційних висловлюваннях або й свідомо поширюють ганебну і неправдиву інформацію, заробляючи на такій діяльності чималі кошти.

       Анонімність в мережі  - це перший міф. Інтернет поза рамками правового регулювання - це другий міф. Судова практика останніх років в Україні доводить, що притягти до відповідальності за висловлювання в мережі, цілком реально. Однак у збиранні належних доказів і юридичних аргументів варто заручитися підтримкою спеціаліста.

       Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб- сайту, яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо позивач заявляє вимоги до одного з належних відповідачів, які спільно поширили недостовірну інформацію, суд вправі залучити до участі у справі іншого співвідповідача лише у разі неможливості розгляду справи без його участі.

        Під час розгляду справ зазначеної категорії суди виходять з того, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 81 ЦПК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.

       Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.

         Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, згідно із статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи або посадової особи рівня суспільного значення та її діяльність становить суспільний інтерес. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Європейської конвенції з прав людини. Стаття 34 Конституції України гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Вказана конституційна норма кореспондує статті 10 Конвенції, згідно з якою кожна людина має право на свободу вираження своїх поглядів, одержувати та поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. У судовій практиці виникають певні труднощі щодо розмежування поширених відомостей (інформації або публікації) щодо наявності оціночних суджень автора чи тверджень про факти, що має важливе значення для правильного вирішення справи

       Правильність думки чи оцінки тієї чи іншої особи може бути предметом думки, оцінки інших осіб, але не предметом повноважень судової влади. Вони можуть оспорюватись у порядку полеміки, у тому числі й у друкованому засобі, по радіо чи в телепередачі або іншим адекватним способом. Разом із тим, судді повинні забезпечувати справедливу рівновагу при застосуванні конституційних прав на захист гідності і честі, з одного боку, та свободи слова - з другого. Так, особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов'язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції.
         Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, наддавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
         Звертаємо увагу, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Якщо Ви стикнулися з поширенням інформації, яка принижує гідність, честь чи ділову репутацію, радимо звернутися за телефоном (050) 598-85-17 і ми знайдемо шляхи вирішення Вашої проблеми.